Ñ — літера розширеного латинського алфавіту, утворена накладанням тильди на ⟨n⟩. Вона виникла в середньовічній іспанській мові, де тильда над однією ⟨n⟩ позначала подвоєне ⟨nn⟩, а у вісімнадцятому столітті була офіційно додана до іспанського алфавіту. В іспанській, галісійській, баскській та кількох інших мовах вона вважається самостійною літерою, має власну назву і власне місце після ⟨n⟩ в алфавіті.
Походження та поширення

Літера розвинулася з лігатури ⟨nn⟩, у якій тильда слугувала скороченням для другої ⟨n⟩. Той самий знак раніше використовувався в латинських рукописах над голосними для позначення відсутнього носового приголосного. Іспанська мова зберегла його насамперед для позначення піднебінного носового звука, а згодом застосувала до слів, де подвоєного ⟨nn⟩ ніколи не було. Пізніше літеру запозичили інші мови, зокрема арагонська, астурійська, баскська, галісійська та багато філіппінських мов, часто для інших звуків.
Використання та значення

У різних мовах ⟨ñ⟩ позначає піднебінний носовий звук в іспанській і галісійській, велярний носовий звук у деяких мовах, зокрема кримськотатарській і науруанській, а в бретонській — назалізацію попереднього голосного. У тагальській і візаянській мовах більшість іспанських слів із ⟨ñ⟩ записують через ⟨ny⟩, хоча власні імена зазвичай зберігають ⟨ñ⟩. Ця літера також стала символом іспанської ідентичності та іспаномовної культури і трапляється в англійських словах іспанського походження, наприклад piñata.
