Діва Марія

Народилася у Єрусалимі, у єврейській родині, що походила з Назарету, Галілея (Мр. 1:9). Згідно зі Святим Переданням була донькою святих Йоакима та Анни, нащадків ізраїльського царя Давида. За деякими християнськими віровченнями була зачата в непорочний спосіб, не зазнавши первородного гріха. Все життя була дівою (грец. παρθένος, parthénos). Деякий час мешкала в Єрусалимському храмі. Отримала благословенну звістку від ангела Гавриїла, що народить Ісуса Христа, якого зачала чудесним чином від Святого Духа. За декілька днів зустрілася зі своєю родичкою Єлисаветою й оповіла їй про чудо. На цей час була заручена з назаретським теслею Йосипом, який взяв її за дружину. Разом із чоловіком вирушила до Вифлеєму, де народила Ісуса Христа. Через переслідування юдейського царя Ірода I була змушена тікати з родиною до Єгипту. Супроводжувала Ісуса протягом його життя, була членом першої християнської церкви. Попрохала сина здійснити чудо на весіллі в Кані Галілейській — перше з чудес, що вчинив Спаситель. Була присутня на Розп'ятті, Вознесінні та П'ятидесятниці. Померла в Єрусалимі, похована в Гетсиманському саду. Християни вірять, що після Успіння Господь узяв Марію на Небеса й коронував королевою (царицею).

Марія займає головне місце в християнській традиції вшанування святих. Їй присвячена окрема галузь теологічних досліджень — маріологія. Марію величають Непорочною Дівою, Великою Святою, Богородицею, Царицею Небесною та іншими високими титулами. Їй приписують чудесні об'явлення та діяння після смерті. З Марією пов'язані багато християнських свят — Покрова, Параман, Непорочного Серця тощо, а також багата традиція іконопису та живопису. Молитва до Марії є однією з основних християнських молитов; їй присвячений розарій, антифони. Особливо Марію вшановують католики та православні. В ісламі Мар'ям (Марія) шанується як матір великого пророка Іси (Ісуса); їй присвячена одна з найдовших глав Корану. В юдейській літературі згадується суперечливо.

• Благословенна (грец. κεχαριτωμένη, kecharitomene; лат. Beata, Beatissima), або Благодаті повна (лат. Gratia plena) — загальнохристиянський титул; від перших слів Гавриїла під час Благовіщення.
• Богоро́диця (грец. Θεοτόκος) — титул Марії у візантійській, східнохристиянській традиції. Латинський відповідник — Dei Genetrix, Deipara.
• Діва (грец. Παρθένος, Parthenos; лат. Virgo) — загальнохристиянський титул, пов'язаний із чудом зачаття Христа.
• Засту́пниця (лат. Advocata) — титул Марії в католицькій та православній українській традиції.
• Королева Небес (лат. Regina Coeli, Regina Caeli) — титул Марії в західній традиції, пов'язаний із догматом про Внебовзяття. Східнохристиянський відповідник — Цариця Небесна.
• Мати Божа (грец. Μήτηρ Θε, Meter Theou; лат. Mater Dei) — титул Марії у візантійській традиції.
• Панна (грец. Δέσποινα, Despoina; лат. Domina) — латинський титул Марії.
  • Мадонна (італ. Madonna, «моя панна») — італійський титул Марії.
  • Наша Панна (фр. Notre Dame) — французький, іспанський, португальський титул Марії.
• Непоро́чна (лат. Immaculata) — титул Марії в католицькій та православній українській традиції, пов'язаний із вірою в Непорочне зачаття Діви.
• Помічниця християн (лат. Auxilium Christianorum) — у католицькій церкві.
• Свята Марія (грец. Ἁγία Μαρία, Hagia Maria; лат. Sancta Maria), Санта-Марія
• Невіста неневістна — в творі Агні Парфене. Означає що Марія є діва, що відмовилася від шлюбу.

Відомості про народження Діви Марії не згадуються в Новому заповіті, а передані лише в апокрифічній літературі. Згідно з апокрифічним Протоєвангелієм Якова батьками Марії були Святий Йоаким і Свята Анна: пізніше так учили святі Іван Дамаскин, Григорій Ніський, Герман Константинопольський, Фульберт Шартрський та багато інших вчителів Церкви — і це стало невіддільною частиною Священного переказу.

Місцем народження, як правило, вважають Єрусалим; так стверджував Святий Софроній, і з ним погоджувався святий Іван Дамаскин.

Пошана до Богородиці розвивається в християнстві поволі та, хоча його властиво треба починати вже з євангеліста Луки, все ж в перших віках християни більше цікавилися змістом нового вчення, моральною його сторінкою та організацією церкви й визначенням відносин між християнством і юдаїзмом.

Деякі юдейсько-християнські секти I століття, як, наприклад, ебіоніти, не визнавали дівоцтва Марії, і багато гностиків вважали Ісуса за Йосипового сина. Докетисти, які навчали, що Христос мав тільки уявне тіло, певна річ, не могли визнавати Божої Матері; зрештою й Несторій, патріарх константинопольський (428—431), рішуче заперечував, що Діва Марія була матір'ю Бога (Богородицею), а твердив, що вона була тільки матір'ю людини Христа (Христородицею). Ефеський собор 431 році засудив за єресь Несторія й цим поклав кінець довгій полеміці. У перший день засідань Собору величезний натовп чекав на вулиці його рішення, і, щойно воно стало відомим, усі вулиці були ілюміновані, і патріарха Кирила, головного оборонця почитання Богородиці, натовп із засвіченими смолоскипами й кадильницями проводжав через усе місто.

Шанування Божої Матері поширюється^[коли?] спочатку на Близькому Сході, у Палестині, у Єгипті, звідти переходить до Італії та інших країн. Перші іконографічні зображення зустрічаємо в катакомбах Риму. Спочатку постать Божої Матері повна простоти, що межує з примітивністю. Згодом вона набирає величі та пишноти: з'являється перед вірними, як Цариця Неба в багатому вбранні та в супроводі ангелів. У Київському Софійському соборі на вівтарній стіні, що збереглася непорушно з XI ст., представлено Богородицю з піднесеними догори обома руками — це образ так званої Оранти (та, що молиться), її прообраз находиться у візантійській каплиці в Равенні (Італія), що походить із V ст. Другий образ цього типу, але не малярський, а різьбарський, знаходиться в соборі св. Марка у Венеції.

Першою церквою в Україні, присвяченою Богородиці, була Десятинна церква, яку побудував у Києві близько 986–995 років св. Володимир Великий. Назвали її «десятинною» тому, що великий князь видав на неї десяту частину своїх доходів; у ній поховано св. княгиню Ольгу, Володимирову жінку Анну, — і його самого. Хоч церква завалилася під час оборони від татарських орд Батия у 1240 році, митрополит Петро Могила частково її відбудував.

За переданням Діонісія Ареопагіта та Ігнатія Богоносця, святитель Амвросій Медіоланський у творінні «Про дівоцтво» писав про Матір Божу:

Вона була Дівою не тільки тілом, а й душею, смиренна серцем, обачна в словах, розсудлива, мовчазна, любителька читання, працелюбна, цнотлива в мові. Правилом Її було — нікого не ображати, всім бажати доброго, шанувати старших, не заздрити рівним, уникати хвастощів, правильно мислити, любити доброчесність. Коли Вона хоч би виразом обличчя образила батьків, коли була в незгоді з рідними? Коли погордилася перед людьми скромною, посміялася над слабкими, ухилилася від бідного? У Неї не було нічого суворого в очах, нічого необачного в словах, нічого непристойного в діях: рухи тіла скромні, хода тиха, голос рівний; так що тілесний вид Її був вираженням душі, уособленням чистоти. Всі дні Свої Вона звернула в піст: сну вдавалася тільки на вимогу потреби, але й тоді, як тіло Її відпочивало, духом Вона спала, повторюючи у сні читане, або розмірковуючи про приведення у виконання припущених намірів, або плануючи нові. З будинку виходила тільки в церкву, і то разом з рідними. Втім, Вона хоч і була поза Своїм домом в супроводі інших, але найкращим вартовим для Себе була Вона Сама; інші охороняли тільки тіло Її, а Своїх вподобань Вона дотримувалась.

За переказами, що зберіг церковний історик Никифор Калліст (XIV ст.), Матір Божа «була середнього росту, як інші кажуть, трохи вище середнього; волосся золотаве; очі швидкі, з зіницями як би кольору оливи; брови дугоподібні та помірно чорні, ніс довгастий, уста квітучі, сповнені солодких промов; лице не кругле і не гостре, але трохи довгасте; кисті та пальці довгі… Вона в бесіді з іншими зберігала благопристойність, не сміялася, не обурювалася, особливо ж таки не гнівалась; була безкорислива, проста, Вона нітрохи про Себе не думала і, далека від зніженості, відрізнялася повним смиренням. Щодо одягів, які носила, Вона задовольнялася їх природним кольором, що ще і тепер доводить Її священний головний покров. Коротко кажучи, у всіх Її діях виявлялася особлива благодать». Никифор Калліст запозичив свій опис у святителя Єпіфанія Кіпрського.

За церковним переказом, Пресвята Богородиця проводила дні і ночі в молитві, нерідко відвідуючи Святий Гроб Господній, щоб кадити там фіміам і схиляти коліна. Попри замахи ворогів Спасителя перешкодити Їй, Свята Діва залишалася для варти невидимою. Під час одного з таких відвідувань Голгофи Їй з'явився Архангел Гавриїл, який сповістив про близьке переселення до життя Небесного та вручив пальмову гілку як символ перемоги над смертю.

З цією звісткою Божа Матір повернулася до Вифлеєму у супроводі трьох дів, що Їй прислуговували: Сепфори, Евігеї та Зоїли. Про отриману звістку Вона повідомила праведного Йосифа з Ариматеї та учнів Господа.

Невдовзі, за молитвою Пречистої, Дух Святий чудесним чином зібрав у Єрусалимі апостолів, які, за словами святого Іоанна Дамаскіна, «злетілися, подібно до хмар і орлів». Серед них був і апостол Іоанн Богослов, перенесений з Ефеса. Під час бесіди дивним чином з'явився також апостол Павло з учнями: Діонісієм Ареопагітом, дивним Єрофеєм, Божественним Тимофієм та іншими з-поміж 70 апостолів. Усіх їх зібрала благодать Святого Духа для участі в похованні Матері Господньої. Кожного з них Вона закликала на ім'я, благословляла та хвалила за віру й праці в проповідуванні Євангелія.

Одне з провідних місць у європейському живописі займає іконографія Діви Марії.

•  Велика Британія: уся Велика Британія; Вестмінстер, Гібралтар
•  Іспанія: уся Іспанія; Сеговія
•  Польща: уся Польща (від 1656 проголошена королевою Польщі); Ченстохова
•  Португалія: уся Португалія;
  • муніципалітети: Авіш, Азамбужа, Аландруал, Албуфейра, Алвіту, Алжезур, Аленкер, Аліжо, Алкасер-ду-Сал, Алтер-ду-Шан, Амадора, Ансіан, Аррайолуш, Арроншеш, Арруда-душ-Вінюш, Барранкуш, Баррейру, Барселуш, Бенавенте, Борба, Ботікаш, Браганса, Валпасуш, Віана-ду-Алентежу, Віана-ду-Каштелу, Відігейра, Візеу, Вієйра-ду-Міню, Віла-Веля-де-Родан, Віла-Вісоза, Віла-Нова-де-Фош-Коа, Віла-Реал-де-Санту-Антоніу, Віла-ду-Корву, Віла-ду-Порту, Віняйш, Гавіан, Гімарайнш, Гойш, Голеган, Грандола, Гуарда, Ешпіню, Ешпозенде, Ештремош, Іданя-а-Нова, Кадавал, Калдаш-да-Раїня, Каміня, Кампу-Майор, Карразеда-де-Ансіайнш, Карташу, Кашкайш, Каштелу-де-Віде, Каштру-Марин, Коруше, Крату, Лагоа (Азори), Лагоа (Алгарве), Лажеш-даш-Флореш, Лажеш-ду-Піку, Ламегу, Лейрія, Лоле, Лореш, Мая, Мантейгаш, Маріня-Гранде, Марван, Марку-де-Канавезеш, Масан, Машіку, Мелгасу, Мертола, Міранда-ду-Дору, Мірандела, Мойта, Монсан, Монтемор-у-Велю, Монфорте, Моншіке, Мора (Бежа), Мора (Евора), Моран, Мортагуа, Мурса, Муртоза, Назаре, Ніза, Нордеште, Одеміра, Оейраш, Олейруш, Олян, Орен, Пампільоза-да-Серра, Паредеш-де-Кора, Педроган-Гранде, Пенакова, Пенамакор, Піньєл, Повуа-де-Варзін, Повуа-де-Ланьозу, Повуасан, Понта-ду-Сол, Понте-де-Ліма, Портел, Портіман, Порту, Порту-Моніш, Порту-Санту, Пруенса-а-Нова, Редонду, Рібейра-Гранде, Рібейра-де-Пена, Ріу-Майор, Сабугал, Санта-Комба-Дан, Санта-Круш-даш-Флореш, Сатан, Сейшал, Сея, Сезімбра, Селоріку-да-Бейра, Сернансельє, Серпа, Сілвеш, Сінтра, Собрал-де-Монте-Аграсу, Созел, Табуа, Табуасу, Тавіра, Торре-де-Монкорву, Торреш-Ведраш, Транкозу, Трофа, Фару, Фафе, Феррейра-ду-Алентежу, Феррейра-ду-Зезере, Фігейра-де-Каштелу-Родригу, Фронтейра, Шавеш
  • парафії: Албергарія-да-Серра, Агін, А-душ-Кунядуш, Анжежа, Арріфана, Борраля, Вале, Вера-Круш, Гафаня-да-Енкарнасан, Гафаня-да-Назаре, Гафаня-ду-Карму, Глорія, Глорія і Вера-Круш, Ешпіньєл, Ешпіню, Ламаш-ду-Вога, Носса-Сеньора-де-Фатіма (Авейру), Піжейруш, Россаш, Сан-Жасінту, Санта-Марія-де-Ламаш, Санта-Марія-де-Сардора, Фермеду, Фіайнш
•  Україна: уся Україна; українське лицарство, козацтво; Бучин, Вишгород.