Віртуальна приватна мережа (VPN) — це накладна мережа, яка за допомогою мережевої віртуалізації розширює приватну мережу через публічну мережу, таку як Інтернет. Вона покладається на протоколи шифрування та тунелювання для передавання мережевих повідомлень від одного вузла до іншого. Організації використовують VPN, щоб надати віддаленим користувачам безпечний доступ до офісної мережі, з'єднувати окремі мережі та ізолювати сегменти інфраструктури провайдера. Окремі особи користуються послугами VPN, щоб шифрувати свій трафік і намагатися зробити його анонімним.
Відомості про мережі
Мережа — це група комп'ютерів, що обмінюються даними, які називаються вузлами, і використовують для цього комунікаційні протоколи та мережеве обладнання. Вузли ідентифікуються мережевими адресами, за якими протоколи, наприклад Інтернет-протокол, їх знаходять. Інфраструктуру становлять мережеві вузли, зокрема мережеві інтерфейсні контролери, повторювачі, концентратори, мости, комутатори, маршрутизатори та модеми. Більшість сучасних мереж використовують пакетну передачу, за якої кожен пакет разом із даними користувача містить керувальну інформацію, а основу мережевої взаємодії в Інтернеті становить набір протоколів TCP/IP.
Безпека та приватність
VPN не роблять користувачів анонімними для мережевого провайдера, наприклад для інтернет-провайдера. Водночас вони можуть завадити цьому провайдеру читати дані, якими обмінюються через VPN. Шифрування підвищує конфіденційність і зменшує ризик перехоплення даних, а коди автентифікації повідомлень допомагають захищати цілісність даних. Кінцеві вузли можуть автентифікуватися за адресами IP з білого списку, паролями, біометричними даними, двофакторною автентифікацією або іншими криптографічними методами. Провайдер VPN і онлайн-сервіси, до яких здійснюється доступ, можуть однак і далі бачити діяльність користувача.
