Creep

Radiohead заснували в Оксфордширі у 1985 році, а у 1991 році вони підписали контракт із лейблом EMI. Їхній дебютний мініальбом Drill (1992) практично не привернув уваги. Для роботи над дебютним синглом Radiohead найняли продюсерів Шона Слейда та Пола Колдері; запис проходив на студії Chipping Norton Recording Studios у Чиппінг-Нортоні, Оксфордшир. Вони працювали над піснями «Inside My Head» та «Lurgee», але безрезультатно.

У перервах між репетиціями Radiohead спонтанно виконали іншу пісню — «Creep», яку вокаліст Том Йорк написав під час навчання в Ексетерському університеті наприкінці 1980-х років. Йорк жартома назвав її їхньою «піснею Скотта Вокера», що продюсери сприйняли буквально. Залишаючи студію того вечора, Слейд сказав Колдері: «Шкода, що їхня найкраща пісня — це кавер».

Після того, як подальші сесії запису не дали бажаних результатів, Колдері запропонував Radiohead виконати «Creep». Вже після першого дубля всі присутні в студії вибухнули оплесками. Учасники Radiohead навіть не підозрювали, що їх записують; за словами барабанщика Філіпа Селвея: «Вона звучить настільки потужно саме тому, що ми виконували її абсолютно розкуто».

Коли Radiohead запевнили Колдері, що «Creep» — це їхня власна пісня, він зателефонував в EMI та переконав їх випустити її як сингл. За словами Колдері: «Кожен [в EMI], хто чув „Creep“, просто божеволів від захвату». Слейд і Колдері запропонували соло-гітаристу Джонні Ґрінвуду записати партію фортепіано. Під час зведення пісні Колдері забув додати фортепіано аж до самої кінцівки (аутро), але гурт схвалив такий результат.

За словами критика Алекса Росса, «Creep» має «обсесивний» текст, що змальовує «самобичувальний гнів» нерозділеного захоплення. Грінвуд розповідав, що написати ці рядки Йорка надихнула жінка, за якою він «ходив по п'ятах пару днів» і яка несподівано прийшла на виступ Radiohead. Джон Гарріс, тогочасний оксфордський кореспондент видання Melody Maker, стверджував, що «Creep» присвячена дівчині, яка часто бувала на фешенебельній Літтл Кларендон-стріт в Оксфорді. За словами Гарріса, Йорк віддавав перевагу більш богемному району Джеріко і висловив свій дискомфорт у рядках «What the hell am I doing here / I don't belong here» («Якого біса я тут роблю / Мені тут не місце»).

На запитання, чи був текст натхненний реальною людиною, яка змусила його почуватися «покидьком» (creep), Йорк відповів: «Так. Це був досить дивний період у моєму житті. Коли я був в університеті і таке інше, я був геть збитий з пантелику і хотів піти звідти, щоб зайнятися в житті чимось нормальним — наприклад, грати в рок-гурті». Йорк зазначав, що не задоволений текстом і вважає його «досить паскудним». У 1993 році, коментуючи «Creep», Йорк сказав: «У мене справжня проблема з тим, як бути чоловіком у 90-х… Будь-який чоловік із хоч якоюсь чутливістю чи совістю щодо протилежної статі мав би таку проблему. Спробувати заявити про себе по-чоловічому і не виглядати при цьому так, ніби ти граєш у хард-рок-гурті — це дуже важко… Усе зводиться до музики, яку ми пишемо: вона не жіночна, але й не брутальна у своєму нахабстві. Це одна з тих речей, до яких я постійно прагну: з одного боку — вибудувати привабливий сценічний образ, а з іншого — відчайдушно намагатися його зруйнувати». Грінвуд навпаки стверджував, що «Creep» — це насправді щаслива пісня про «визнання того, ким ти є».

Radiohead записали цензуровану версію «Creep» для радіо, де рядок «so fucking special» замінено на «so very special». Музиканти хвилювалися, що випуск цензурованої версії буде сприйнятий як «продажність», але вирішили, що це прийнятно, оскільки їхні кумири Sonic Youth робили так само. Менше з тим, за словами Грінвуда, британська преса «не була вражена». Під час сесії запису цензурованого тексту Колдері переконав Йорка переписати перший куплет, зазначивши, що той може написати краще.

Режисером музичного відео на пісню «Creep» став Бретт Тернбулл; зйомки проходили в клубі Venue в Оксфорді. Спеціально для відео Radiohead дали короткий безкоштовний концерт, виконавши «Creep» кілька разів. Гроші, зібрані з публіки, гурт передав оксфордському журналу Curfew, який висвітлював їхню творчість на ранніх етапах. Серед глядачів був електронний музикант Four Tet (тоді ще підліток), який через багато років виступав у Radiohead на розігріві та співпрацював із Йорком.

Отримати такий великий хіт не входило в наші плани. Ми були приголомшені... Квитки на перший тур розкупили повністю, і наш американський тур-менеджер казав: «Знаєте, я їздив із гуртами, які займаються цим по сім-вісім років, і таке трапляється нечасто». Тож, з одного боку, це було чудово. Але з іншого — ми не могли закріпити успіх. В альбомі було ще пара непоганих пісень, але у нас не було серйозного доробку. Ми не розуміли, що робимо.

Ед О'Браєн, гітарист

EMI випустили «Creep» як сингл 21 вересня 1992 року. На BBC Radio 1 пісню вважали «надто депресивною» і виключили з плейлистів. Вона посіла 78-ме місце в британському чарті синглів, розійшовшись накладом у 6 000 примірників. На запитання про таку слабку реакцію Йорк відповів, що був «абсолютно жахливо спустошений, розлючений та сповнений ображеного почуття власної правоти». Наступні сингли Radiohead «Anyone Can Play Guitar» та «Pop Is Dead» також не мали успіху.

Наприкінці 1992 року «Creep» стала хітом в Ізраїлі після того, як діджей Йоав Кутнер почав ставити її на ізраїльському радіо, отримавши запис від представника EMI. Radiohead швидко організували дати туру в Ізраїлі, щоб скористатися цим успіхом. Схожий успіх спіткав пісню в Новій Зеландії, Іспанії та Скандинавії. Сан-франциська радіостанція альтернативного року KITS почала крутити «Creep» у грудні 1992 року. До Різдва вона стала піснею, яку замовляли найчастіше, що спонукало лос-анджелеську станцію KROQ-FM додати її до своєї ротації, де вона також здобула популярність. Capitol Records оперативно випустили промо-сингл для радіостанцій, включаючи цензуровану версію, і почали активно просувати гурт.

«Creep» увійшла до дебютного альбому Radiohead Pablo Honey, що вийшов 22 лютого 1993 року. До середини 1993 року пісня стала хітом в Америці як «гімн слекерів» у дусі «Smells Like Teen Spirit» гурту Nirvana та «Loser» Бека. Radiohead були здивовані таким успіхом; у 1993 році Йорк сказав журналу Melody Maker, що багато журналістів неправильно зрозуміли пісню, питаючи його, чи це не жарт. У вересні 1993 року Radiohead виконали «Creep» на шоу Пізня ніч з Конаном О'Браєном, ставши першими музичними гостями програми. Американський гурт Weezer називав «Creep» джерелом натхнення для свого дебютного альбому 1994 року, зокрема щодо гучного звучання гітар у міксі.

Radiohead не хотіли перевидавати «Creep» у Великій Британії, але поступилися під тиском музичної преси, EMI та шанувальників. Перевидання вийшло в Британії 6 вересня 1993 року і досягло сьомого місця; на підтримку релізу гурт виступив у програмі Top of the Pops. У США популярності пісні посприяла її поява в епізоді анімаційного серіалу MTV «Бівис і Батхед» у 1994 році. Capitol використовували це схвалення в маркетинговій кампанії зі слоганом: «Бівис і Баттхед кажуть, що [Radiohead] не відстій». Акустична версія «Creep», записана під час живого виступу на KROQ-FM 13 липня 1993 року, увійшла до мініальбому Radiohead 1994 року My Iron Lung.

У червні 2008 року «Creep» знову увійшла до британського чарту синглів під номером 37 після її включення до збірки Radiohead: The Best Of. Станом на квітень 2019 року в Британії вона була найпопулярнішою піснею 1992 року за кількістю стримів (10,1 млн). 23 квітня 2024 року кліп «Creep» подолав позначку в 1 мільярд переглядів на YouTube. Вона залишається найуспішнішим синглом Radiohead.

Рецензуючи «Creep» для Melody Maker у вересні 1992 року, Шерон О'Коннелл описала її як «приголомшливу річ, ідеального монстра серед зловісних поппісень… Як і вся найкраща попмузика, вона ніжно гладить вас по потилиці, перш ніж встромити ніж для хліба. Агресія рідко буває настільки смачною». Ларрі Флік із журналу Billboard писав: «Мінімалістичний трек, підсилений лише дрібкою шуму, тримається переважно на доречно млявому, мелодійному вокалі (який також злітає до фальцету в дусі Боно), що зв'язує все воєдино». Він спрогнозував, що пісня може стати популярною на радіостанціях альтернативного та студентського року.

Трой Дж. Аугусто з Cash Box зазначив, що «Creep» створена «для всіх тих представників „пост-прищового“ покоління, які просто не можуть знайти свій шлях у цьому великому світі. Вокаліст Том Йорк — наш надто самокритичний герой, який не дозволяє дрібці розчарування зламати себе. „Гачком“ пісні є гостра, як бритва, гра гітари, що обрамляє зубовний скрегіт Йорка». Маріса Фокс із Entertainment Weekly написала, що «Creep» стала «абсолютним гімном невротичних підлітків», поєднавши в собі саморефлексію the Smiths, вокал та гітару U2 і «важкий, але хрусткий поп» the Cure. Рецензент часопису People назвав її «вражаючою поппіснею» та «захопливим зануренням у темне каяття любові». Стів Ламак із Select зауважив, що вона звучить «вражаюче невпевнено (але при цьому красиво й скромно)».

Коли «Creep» перевидали у Великій Британії у вересні 1993 року, видання Smash Hits, NME та Melody Maker назвали її найкращим синглом тижня. Едвін Паунсі з NME писав, що пісня має «силу, клас і правду, гордо витатуйовані на передпліччі», а Том Дойл зі Smash Hits похвалив текст, «хрустку гітару» та «шалений» приспів. Мартін Астон із Music Week поставив оцінку чотири з п'яти, назвавши трек «приголомшливим».

Пізніші відгуки

За словами журналіста Алекса Росса у 2001 році, «велич її акордів… зокрема, піднесений перехід від соль мажору до сі мажору» виокремив «Creep» серед тогочасного ґранж-року: «Текст може казати „Я покидьок“, але музика заявляє — „Я — це щось грандіозне“». Стівен Томас Ерлевайн у 2001 році писав, що «Creep» досягла «рідкісної сили, яка є водночас інтуїтивною та інтелектуальною». У 2003 році критик The Independent Енді Гілл зазначив, що «ці різкі, роздратовані удари спотвореної гітари… перемикають пісню на кілька швидкостей вище, перетворюючи тліючу огиду до себе на щось подібне до гніву, що приносить звільнення». Рецензуючи перевидання Pablo Honey для Uncut у 2009 році, Сем Річардс назвав «Creep» «паршивою вівцею в отарі Radiohead: надмірна жалість до себе, ці нудотні арпеджіо… Навіть гітарні спазми Джонні перед приспівом зараз здаються жахливо манерними». Річардс додав, що на Pablo Honey є багато значно кращих пісень.

У 2007 році VH1 поставив «Creep» на 31-ше місце у списку найкращих пісень 1990-х. У 2020 році Rolling Stone назвав її 16-м найкращим дебютним синглом усіх часів; журналіст Енді Грін зауважив, що хоча після «Creep» Radiohead створили «деякі з найбільш інноваційних та визнаних музичних творів останніх 30 років», вона залишається їхньою найвідомішою піснею. Того ж року The Guardian поставив «Creep» на 34-те місце у списку найкращих пісень Radiohead. Композиція увійшла до видань списку «500 найкращих пісень усіх часів» за версією журналу Rolling Stone за 2021 та 2024 роки.

Після виходу Pablo Honey Radiohead два роки провели в турах, виступаючи на розігріві у Belly, Пі Джей Гарві та James. Вони виконували «Creep» на кожному концерті й з часом зненавиділи її. Ед О'Браєн згадував: «Ми ніби проживали ті самі чотири з половиною хвилини нашого життя знову і знову. Це було неймовірно виснажливо» У 1993 році Йорк сказав журналу Rolling Stone: «Вона ніби більше нам не належить… Таке враження, що ми граємо кавер». Під час першого американського туру глядачі вигукували назву «Creep», а після її виконання просто йшли з залу. Йорк зазначав, що цей успіх «заткнув їм роти» і ледь не призвів до розпаду гурту; вони відчували, що їх оцінюють лише за однією піснею. Музиканти були рішуче налаштовані рухатися далі, а не «нескінченно повторювати цей короткий епізод свого життя».

Успіх «Creep» означав, що Radiohead більше не мали боргів перед EMI, що дало їм більше свободи при роботі над наступним альбомом The Bends (1995). Назва альбому (термін, що позначає кесонну хворобу) відсилає до стрімкого злету популярності гурту після «Creep»; за словами Йорка, «ми просто надто швидко виринули на поверхню». Джон Лекі, продюсер The Bends, згадував, що EMI сподівалися на сингл «навіть кращий» за «Creep», але Radiohead «навіть не розуміли, що в тій пісні взагалі було хорошого». Як відповідь Radiohead написали пісню «My Iron Lung» із рядками: «This is our new song / just like the last one / a total waste of time» («Це наша нова пісня / така сама, як попередня / марна трата часу»). У 1995 році Йорк сказав: «Люди визначили наш емоційний діапазон за однією цією піснею — „Creep“. Я бачив рецензії на „My Iron Lung“, де писали, що вона точнісінько як „Creep“. Коли стикаєшся з таким, хочеться просто сказати: „Пішли ви“. Ці люди все одно ніколи не будуть слухати».

У січні 1996 року Radiohead перевершили чартовий успіх «Creep» із синглом «Street Spirit (Fade Out)», який посів п'яте місце у Великій Британії. Це, разом із визнанням критиків альбому The Bends, остаточно довело, що Radiohead не є гуртом одного хіта. Протягом наступних років Radiohead дедалі більше відходили від стилістики «Creep». Під час промо-кампанії третього альбому OK Computer (1997) Йорк ставав ворожим, коли згадували «Creep», і відмовлявся її грати, заявивши аудиторії в Монреалі: «Відчепіться, нам вона набридла». Після закінчення туру гурт не виконував «Creep» аж до виходу на біс під час домашнього концерту 2001 року в оксфордському Саут-парку, коли через несправність клавішних довелося зупинити виконання іншої пісні.

Несподівано для всіх Radiohead відкрили свій виступ на фестивалі Редінг у 2009 році саме піснею «Creep». Вони не грали її знову до туру на підтримку альбому A Moon Shaped Pool (2016), коли один із фанатів вигукував прохання виконати її протягом майже всього концерту. Гурт вирішив зіграти її, щоб «побачити реакцію, просто відчути, як вона йде». Того ж року вони знову виконали «Creep» на біс під час свого виступу на фестивалі Гластонбері. За словами критика Guardian Алексіса Петрідіса, «враховуючи відомі непрості стосунки Radiohead з їхнім першим великим хітом… виконання „Creep“ було зустрінуте чимось на кшталт приголомшеного захоплення». У 2020 році критик Jazz Monroe поставила її на 34-те місце серед найкращих пісень гурту, зазначивши: «Зрештою, відмова гурту від цієї пісні повернула їй колишню довіру. Сьогодні „Creep“ сприймається з іронією, але ми всі з радістю її розділяємо».

У 2017 році О'Браєн сказав: «Приємно грати її з правильних міркувань. Людям вона подобається, вони хочуть її чути. Ми схильні не грати її лише тому, що не хочемо, щоб це виглядало як суто шоу-бізнес». У тому ж інтерв'ю Йорк додав: «Іноді це круто, але іноді мені хочеться зупинитися на середині й сказати: „Ні, це не працює“». У 2023 році Йорк зізнався, що з віком його вокальний діапазон знизився, і йому стало важко співати «Creep».

Авторами всіх пісень є Radiohead.

Джерела:

Radiohead

• Том Йорк — вокал, гітара
• Джонні Ґрінвуд — соло-гітара, фортепіано
• Ед О'Браєн — гітара
• Колін Ґрінвуд — бас-гітара
• Філіп Селвей — ударні

Технічний персонал

• Шон Слейд — продюсування, інженерія; зведення
• Пол Колдері — продюсування, інженерія; зведення

Оформлення

• Icon — дизайн
• Стів Галлік — фотографія
• Моріс Бернс — картина («Craigavon Under Age Drinkers Rule»)