Цукерня або кондитерська (нім. konditorei, фр. confiserie, пол. cukiernia) — заклад громадського харчування з обслуговуванням офіціантами або крамниця, що пропонує асортимент випічки та десертів, а також фруктові коктейлі, гарячі напої (кава, чай, какао тощо) та сніданки. У таких закладах найчастіше кондитерський цех поєднують з пекарнею або кав'ярнею з морозивом.
Історія
У XIX столітті поряд з «класичними» кав'ярнями з'явилися нові заклади, де подавали насамперед солодощі, а кава була швидше доповненням до них — цукерні або кондитерські. Цукерні — місця менш серйозні, ніж кав'ярні. Заклади, де не було газет, а натомість удосталь тістечок, вважалися цілком жіночими, тому були популярнішими серед жінок і часто були розраховані саме на них. Хоча траплялися й винятки. Так, цукернями були найпопулярніші серед представників усіх статей київські кав'ярні — «Франсуа», «Жорж» та «Семадені».
Цукерні у Львові були надзвичайно популярними. Посмакувати ласощами могла навіть біднота — рештки з підносів від тортів коштували дешево. Кожна львівська цукерня передвоєнного Львова — це окрема історія. Кількість та популярність цих закладів у тогочасному Львові спонукала до жорсткої конкуренції. Конкурували не лише якістю, але й намагались створити клієнтам домашню атмосферу: цікавилися здоров'ям, бавили новинами та жартами.
Одна з найперших у Львові цукерень відкрилася у 1825 році у наскрізному проході між кам'яницею Коритовського (у 1800-х роках — власність Доменіко Андреоллі), що на площі Ринок, 29 та будинком на вулиці Театральній, 12 — це була цукерня швейцарця Домініко Андреоллі. Справи йшли добре, невдовзі цукерня стала модною, а прохід отримав назву пасаж Андреоллі. Близько 1870 року частина цукерні Андреоллі, як і сама кам'яниця перейшли у власність родини Ербарів, які провадили давню цукерню до кінця XIX століття.
У 1850—1894 роках будинку при вул. Театральній, 8 містилася цукерня Міхала Монне. 1896 року кондитер Ян Гефлінґер викупив її у Міхала Монне. Станом на 1901 рік у власності Гефлінґера, крім цукерні на вул. Театральній, було ще щонайменше дві — на вул. Коперника, 2 та вул. Зиблікевича, 49 (нинішня вул. Івана Франка). Після смерті Яна цукерня перейшла у спадок його синові Тадеушу Гефлінґерові, котрий розвинув батькову справу, використовував рухому рекламу, брав активну участь у всіх можливих ярмарках та виставах, а також відкрив низку крамничок, де продавалась його продукція. Цукерня припинила своє існування з приходом радянської влади у 1939 році.
У 1885 році Александер Бенецький власну справу у Львові і незабаром цукерня стає однією з найкращих у Львові. Спочатку заклад Бенецького містився у триповерховій кам'яниці на вулиці Кароля Людвіка, 11 (нинішній проспект Свободи), у тому ж приміщенні, де була колись ще одна уславлена цукерня Ротлендера. Цукерня встановила досі не бачені у Львові години роботи для подібних закладів — клієнтів запрошували з 7:30 до 23:30, вечорами тут грала музика. Важко було знайти вигіднішу місцину, аби файно провести час. Показником якості товару, що пропонував заклад Бенецького, були замовлення з Нью-Йорку, Лондону, Александрії. Після 1918 року цукерня зникла — саме на цій даті уриваються згадки про заклад у пресі, зникає реклама. Згодом, наприкінці 1920-х років, спадкоємець Бенецького відкриває цукерню в будинку на Ягеллонській, 18 (нинішня вул. Гнатюка), але про колишній успіх він міг лише мріяти.
1930 року на вул. Академічній, 22 (нинішній проспект Шевченка, 10) кондитер Людвик Залевський відкрив власну цукерню, яка до початку Другої світової війни була візитівкою тогочасного Львова, його називали «шоколадним королем». І недарма, адже смаколики з цукерні щодня відправляли до Варшави, Парижа та Відня. У цукерні Залевського пили каву та куштували солодощі Іван Франко, Михайло Грушевський, Юзеф Пілсудський. Закрився бізнес Залевського у 1939 році. За радянських часів цукерню Залевського «наслідувала» кондитерська крамниця (від 1960-х років — фірмова крамниця кондитерської фабрики «Світоч»), а 1972 року у підвалі «Світоча» відкрили бар «Шоколадний» («Шоколадка»). Від 2011 року — ресторан швидкого харчування мережі «Пузата хата».
Спогадами про цукерню Людвика Залевського поділився у романі «Високий Замок» відомий польський письменник-фантаст Станіслав Лем:
«…Мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній. Відтоді, по правді, ніде у світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам'ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки – лискучою глазур'ю…».
«Найелегантніша у Львові, добрі тістечка. В полудні та ввечері переповнена», — писав про неї у «Путівнику по Львову» Мечислав Орлович.
