Маяк (фільм, 2019)

У 1890-х роках Ефраїм Вінслоу (Роберт Паттінсон), який шукає роботу, вирушає на чотиритижневу зміну доглядача маяка під наглядом колишнього матроса Томаса Вейка (Віллем Дефо). Цей маяк розташований на віддаленому острові біля Нової Англії. Вінслоу знаходить у матрасі фігурку русалки. Томас наполягає на тому, щоб щовечора вживати алкоголь, але Ефраїм, посилаючись на правила, не погоджується, незважаючи на те, що ніхто не може стежити за ними. Пізніше русалка ввижається йому, і Вінслоу мастурбує. Вейк наказує дотримуватися всіх його правил і доручає Вінслоу різні заняття, проте не допускає до кімнати з ліхтарем. Вінслоу дратує одноока чайка, яка переслідує його і рве йому штани. Пізніше, за вечерею, Вейк попереджає Ефраїма про неможливість вбивства чайок, адже вони є душами померлих моряків. Одного разу Вейк розповідає Вінслоу, що попередній доглядач маяка збожеволів. Вінслоу, говорячи про своє минуле, повідомляє, що працював лісорубом. Вейк підозрює, що той від чогось утік і продовжує принижувати його.

За день до завершення зміни Вінслоу виявляє в цистерні з водою мертву чайку. На нього нападає бачена раніше одноока чайка і Вінслоу вбиває її. Після цього на острів раптом обрушується сильний шторм. Покинути острів стає неможливо. Вінслоу та Вейк напиваються. Вінслоу натрапляє на русалку, до якої відчуває сильний потяг, але, наляканий, тікає з берега. Вейк повідомляє йому, що шторм зіпсував харчі. Обоє чоловіків розкопують ящик, де сподіваються знайти пайки, але там лише алкоголь.

Шторм не вщухає днями, Вінслоу та Вейк п'ють, співають і танцюють. Одного разу Вінслоу намагається вкрасти ключі від кімнати з ліхтарем у Вейка і доходить висновку, що його варто вбити. Пізніше Вінслоу в пастці для омарів витягує з моря голову з одним оком, ймовірно попереднього доглядача. П'яний Вінслоу зізнається Вейку, що він самозванець. Його справжнє ім'я — Томас Говард, і він вдає з себе Ефраїма Вінслоу, — свого жорстокого бригадира, якого він не став рятувати від утоплення. Говард бачить видіння про розлюченого Вейка та вирішує попри все тікати з острова. Але Вейк випереджає його та ламає човен сокирою. Потім він переконує Говарда, що той збожеволів і сам поламав човна.

Оскільки алкоголь закінчився, Говард і Вейк починають пити суміш скипидару та меду. Вночі велика хвиля розбиває вікно будинку та трощить все в середині. Зранку Говард знаходить журнал Вейка, де той відгукувався про Говарда як про п'яницю та нездару, якого слід звільнити без оплати. Вейк звинувачує його у вбивстві чайки, що накликало лихо. Говард все заперечує і нападає на Вейка, який ввижається йому то як русалка, то бригадир, то як морський бог Протей. Говард перемагає та відводить його до ями біля основи маяка (де були закопані припаси), щоб поховати живцем, а потім нарешті піднятися до ліхтаря. Вейк каже, що того, хто посміє зайти до ліхтарної кімнати, чекає кара. Говард проте йде до своєї мети. Вейк вибирається з ями, ранить Говарда, але той добиває його.

У ліхтарній кімнаті Говард бачить лінзу маяка, торкається вогню за нею та падає зі сходів. Згодом ледь живий Говард лежить оголений на скелях. У нього нема одного ока, а зграя чайок клює його нутрощі.

Історія виробництва починається зі спроби Макса Еґґерса адаптувати незакінчене оповідання «Маяк» Едгара Аллана По. Проєкт Макса застопорився, після чого Роберт запропонував працювати над фільмом разом. Остаточний сценарій, написаний Максом та Робертом, не має нічого спільного з оповіданням Едгара Аллана По.

Література письменниці Сари Орн Джеветт слугувала джерелом діалектів, які використовуються у фільмі. Автори також надихалися творами Семюеля Тейлора Колріджа, Германа Мелвілла та Роберта Луїса Стівенсона.

Хоча Макс Еґґерс узяв за основу сюжету «Маяк» Едгара Аллана По, в фільмі є зв'язок з іншим твором того ж письменника — «Серце виказало». Періодичний гудок, який чує Вінслоу, зводить чоловіка з розуму, як стукіт серця убитого в «Серце виказало», і змушує зізнатися у злочині, який він сподівався приховати.

Еґґерс посилається на едіпів комплекс у стосунках між своїми героями, оскільки Вінслоу зрештою змушений убити Томаса, чоловіка, який постав для нього свого роду батьком. Але з часом він сам стає як ненависний йому старий: забобонним алкоголіком. У фільмі також є фалічний символізм, починаючи вже з самого маяка, що протистоїть природній стихії, даруючи життя, і закінчуючи колодами. Русалка символізує пригнічене сексуальне бажання Вінслоу. В легендах русалки спокушають моряків, аби втопити їх. Доглядач тому прагне русалки і боїться близькості з нею. Вінслоу почувається неповноцінним по-перше тому, що Вейк принижує його, порівнюючи ж жінкою; по-друге, тому що не володіє світлом — джерелом життя з верхівки фалічного маяка, до якого має доступ Вейк. Виходом стає втеча в фантазії, поки Вінслоу не доходить до межі через незмогу далі приховувати накопичені протиріччя. Якщо трактувати сюжет з точки зору юнгіанської психології, то Вейк — це ід, втілення всього темного та звіриного в людині; тоді як Вінслоу втілює его, що сумлінно дотримується соціальних норм.

Фільм містить посилання на античну міфологію. Вінслоу бачить Томаса як Протея, бога пророцтв, який служить Посейдону. Інше посилання — згадки Прометея, що викрав у богів вогонь і боги покарали його: щодня печінку Прометея клював орел. В такому разі коли Вінслоу вторгається у ліхтарну кімнату, він краде вогонь богів, за що отримує покарання. Це не буквальний вогонь, а символ мудрості. Це божественне знання, яким Вінслоу прагне оволодіти, але він не в змозі його осягнути, тому зазнає поразки і його нутрощі клюють чайки. Такі посилання узгоджуються з тематикою По і Лавкрафта і незліченними міфами про те, що за бажання осягнути таємниці доводиться заплатити високу ціну.

Фільм отримав високі оцінки кінокритиків. На сайті «Rotten Tomatoes» має 90 % позитивних рецензій на основі 373 відгуків із середньою оцінкою 8,05 з 10. На «Metacritic» — 83 бали зі 100 на основі 51 рецензій, що відповідає статусу «загальне визнання».

Маногла Дарґіс у «The New York Times» схвалила як Еґґерс плавно стирає межі між фізичним простором і уявою за допомогою експресіоністського освітлення і старомодного формату кадру. Сюжет вона оцінила як відкритий для інтерпретацій, а саме про маскулінність, гомосоціальні стосунки та прагнення, але більш сугестивною темою є пригноблення Вінслоу Вейком — стариганем, який бачить себе одноосібним володарем острова й не хоче ділитися владою над світлом — а отже — самим життям.

Джесс Джого на сайті «Mashable» зробила висновок: фільм натякає, що Вінслоу був божевільний ще до прибуття на острів. Можливо, Вінслоу та Вейк — це насправді два боки однієї людини (особливо зважаючи на те, що справжнє ім'я Вінслоу таке ж, як і у Вейка — Томас), тому старий житель острова так точно знає молодого доглядача й пророкує його долю і призначає йому кару. Вінслоу тікає від своєї совісті і закономірно не може цього зробити. Та поряд з темою божевілля стоїть проблема пошуку істини. Підсумок, до якого веде сюжет, полягає в тому, що пізнання істини є найвищою цінністю, за яку варто піти на все.

Пітер Бредшоу у «The Guardian» побачив у сюжеті двох головних героїв, які нагадують батька й сина, та зберігають таємниці один від одного. Ефраїм, болісно усвідомлюючи свій нижчий статус, підозрює, що секрет Томаса важливіший за нього. Самотність і розчарування через це призводять до того, що Ефраїм скоює злочин, який порушує рівновагу самих небес.

Елісон Віллмор на сайті «Vulture» вказала, що формат кадру, близький до квадрата, не випадковий. Він символізує обмежений простір, у якому змушені перебувати персонажі.

Нагороди та номінації