Зоофілія

Зоофілія передбачає отримання сексуального задоволення за участю тварини. Зоофілія не завжди означає контакт статевих органів людини з твариною, хоча часто включає його. Визначальною є фіксація на тварині, якій надається перевага над партнером-людиною. Крім вагінального та анального проникнення тварини чи в тварину можливі варіанти, коли тварину спонукають облизувати статеві органи людини, чи коли дрібних тварин засовують у піхву.

Зоофільна поведінка може завдати тварині більших фізичних травм, ніж людині. Це передусім різноманітні травми ануса/прямої кишки та геніталій, кровотечі, випадіння піхви. Сторонні предмети, введені в отвори тіла, здатні пробити стінку піхви чи кишки й пошкодити навколишні органи. Тварина не здатна передбачити наміри людини, яка може спричинити значну шкоду її тілу та внутрішнім органам. Тому секс між тваринами та людьми вважається формою сексуального насильства. Однак, Діагностичний та статистичний посібник з психічних розладів (DSM-5) не вказує зоофілію як діагностовану проблему психічного здоров'я, бо в цьому випадку відсутнє завдання страждань іншій людині. У випадку проникнення пенісом у тварину, це можна встановити постфактум не лише за характером травм, а й за залишками сперми, лубриканта чи мікроскопічних частинок презерватива. Внаслідок статевого акту з твариною можливе пошкодження дівочої пліви.

Також людина, що займається стетвим актом із твариною, може зазнати серйозних травм та/або смерті. Серед завданих травм — травми пеніса, прямої кишки, анального отвору. Зоофільна поведінка збільшує шанси заразитися лептоспірозом (від контакту зі статевими органами собак, великої рогатої худоби, свиней, коней та овець), ехінококозом (від контакту з фекаліями собак, котів та овець), сказом.

У 1982 році було проведено обмежене дослідження зоофілії. В опитуванні взяли участь 27 чоловіків та 24 жінки віком від 17 до 28 років, які займалися скотолозтвом в середньому 5,8 років. Чоловіки оцінювали «сексуальну виразність» як найвищий мотивуючий фактор, а «емоційну залученість» — як найнижчий. Навпаки, жінки оцінювали «емоційну залученість» як найвищий мотивуючий фактор, а «сексуальну виразність» — як найнижчий. Добре задокументовано, що садизм щодо тварин часто скоюють ті, хто потім потім вчиняють злочини проти людей. Деякі ґвалтівники та вбивці спершу вдавалися до статевих актів із тваринами.

Залежно від групи тварин, до якої людина відчуває потяг, виділяються авіосодомія/орнітофіля — потяг до птахів; кінофілія/канофілія — до собак; офідіофілія — до рептилій; поніфілія — до поні.

Відгалуженням зоофілії є формікофілія. Вона включає збудження від взаємодії з мурахами, равликами, жабами або дрібними гризунами, які зазвичай повзають і кусають статеві органи чи анус. У деяких випадках люди використовують укуси комах, щоб продовжити оргазм або викликати набряк для збільшення статевих органів.

Пов'язані з зоофілією зоофільний ексгібіціонізм — задоволення від демонстрації статевого акту з тваринами іншим людям; зоосадизм — задоволення выд завдання болю чи страждань тваринам; некрозоофілія — статеві акти з трупами тварин; а також вуаєризм за сексом між тваринами чи тваринами і людьми.

Рольова гра, коли людина грає роль тварини, використовується в контексті БДСМ, де партнер знижується до статусу тварини як символ демонстрації влади та домінування.

Практика зоофілії здебільшого поширена у тваринницьких районах, де звичною є ситуація тривалого перебування чоловіків окремо від жінок, тобто звичною є ситуація в якій неможливо виконати статевий акт між людьми. Більшість зоофільних чоловіків і жінок надають перевагу собакам.

Оцінки того, який відсоток чоловіків і жінок мали зоофільний досвід, важко проводити через малу вибірку. Зазвичай вказуються результати американських досліджень, що до 2 % жінок і до 5 % чоловіків принаймні раз мали сексуальний контакт із твариною. Але в опитуваннях брали участь лише близько 2 тис. осіб, що не дає надійних чисел. Випадки зоофілії більш поширені серед підлітків і після появи людини-партнера припиняються. Внаслідок урбанізації доступ до тварин зменшився і кількість випадків зоофілії знижується.

Згідно з дослідженням 1988 року під керівництвом Джина Абеля, 50 % зоофілів мають 5 або більше парафілій у діапазоні педофілії, ексгібіціонізму, вуайєризму, фроттеризму, телескопофілії, трансвеститського фетишизму, урофілії та копрофілії.

Дослідження канадських психологів Клода Крепо та Марселя Кутюра 1980 року показало, що 5,3 % опитаних чоловіків мали еротичні фантазії про тварин.

Зображення сексуальних стосунків людини з тваринами відомі з доісторичних часів. Однак, з зображень неможливо встановити коли на них показано тварину, а коли людину в образу тварини. Найдавнішими відомостями про це є малюнки у печерах Валь Камоніка (Північна Італія), що датуються IX тисячоліттям до н. е.

Деякі корінні народи Південно-Східної Азії, Австралазії та Північної Америки розповідають історії про своїх предків, що виникли внаслідок сексуальних контактів між жінками та собаками. Хоча деякі автори підкреслюють поширеність зоофілії там, де сильні уявлення про близькість людей і тварин, інші показують, як «близькість» діє навпаки. Наприклад, у народу тупурі зоофілія прирівнюється до інцесту. Девери, мохави та юми вважали допустимими сексуальні стосунки лише з кобилами, ослицями, коровами чи телятами. Подекуди зоофілія могла допускатися за умови, що людина й тварина різної статі. Іноді вона пов'язана з забобонами, нібито секс із тваринами підвищує потенцію чи збільшує пеніс.

На давність зоофілії вказують міфи Стародавнього Єгипту та Стародавньої Греції. У першому випадку зооморфність давньоєгипетських богів розглядається як таке підтвердження. Ймовірно, існували жрецькі обряди, під час яких відбувався сексуальний акт людини з різними тваринами або птахами. У давніх греків багато міфів про контакти богів, що у вигляді тварин чи птахів, з людьми, переважно жінками (Зевс у вигляді Лебедя й Леди) або внаслідок веління богів (Пасіфая та бик, їх син Мінотавр). Переказ про Клеопатру стверджує, що вона використовувала скриньку з бджолами як своєрідний вібратор.

Одним із відомих прикладів є скульптури в індуїстсько-джайнських храмах Кхаджураго в Індії (X—XI століття), які разом із іншою різноманітною сексуальною поведінкою зображають статеві контакти між людьми та тваринами.

Зоофілія була досить поширеною у давнину серед народів Близького Сходу. Ймовірно тривалий час вважалася звичною серед семітських народів, що мешкали у Сирії та Палестині. З огляду на це у Біблії (Старому Завіті) міститься заборона таких зв'язків. У Книзі Левит (20:15) засуджується зоофілія як за участю чоловіків, так і жінок: «А хто паруватиметься з скотиною, буде конче забитий, і скотину ту заб'єте; А жінка, що наблизиться до якої скотини, щоб лежати з нею, то заб'єш ту жінку та скотину ту, будуть конче забиті вони, кров їхня на них!».

Давньоримські борделі могли пропонувати секс із козами, собаками, птахами. Для видовищ у цирках тварин тренували ґвалтувати жінок і чоловіків.

До XVI ст. зоофілія не настільки засуджувалася в християнському світі, але потім стала сприйматися як безумовно гріховна, позаяк принципово не може завершитися народженням нових людей. Суди за чаклунство, бувало, включали звинувачення й у скотолозтві. Передбачалося, що в образі тварини в цьому випадку був демон. У католицьких країнах зоофілія каралася смертю, і тварину вбивали теж. Крім того було поширене марновірство, що від сексу з тваринами народяться чудовиська напів люди. В XIX ст. її стали відносити до содомії, але з середини століття смертю це вже не каралося.

Загалом у XIX ст. зафіксовано багато прикладів зоофілії по всьому світу, від полінезії до Європи. Антропологічні дослідження дозволили з'ясувати різноманітність табу, пов'язаних із зоофілією. Якщо в одних випадках це жорстко заборонено, то в інших засуджується, але не карається жорстко, вважається допустимим або навіть корисним. У випадках, проаналізованих у Туреччині, секс дозволений лише з тваринами, яких не їдять, такими як собаки та осли.

За мешканцями деяких фермерських місцевостей закріпився стереотип скотоложців.

Деякі люди заявили, що їхній сексуальний потяг до тварин є сексуальною орієнтацією та ввели термін «зоосексуал». Частина зоофілів також вважають за краще використовувати термін «зоо», щоб охопити і сексуальний потяг і емоційну прив'язаність до своїх тварин.

Зоофілія регулярно є джерелом комедії. У «Золотому віслюку» Луція Апулея чоловік через чари перетворюється на віслюка, і в нього закохується жінка. Потім він випадково перевторюється назад на чоловіка, але жінка відкидає його, бо той більше не має таких великих статевих органів.

Сатира ранньомодерній Британії описувала німфоманок, які використовували тварин для задоволення своїх бажань. Одним із прикладів є героїня книги Джона Марстона «Бич актора» (1598), яка взяла осла як коханця. Література XVIII століття регулярно вводила троп собаки, який стає сексуальним суперником чоловіка. У пародійно-героїчній поемі Александера Поупа «Викрадення кучеря» (1712) стверджується, що є дві кризи в житті жінки: «коли чоловіки вмирають, або собачки випускають останній подих».

У порнографії найбільше зображується статевих актів із кіньми та собаками — тваринами, які живуть поблизу людей. Майже завжди тварини тут — самці, а людина — жінка в ситуації сексуального збудження, коли чоловік відсутній. Більшість зображуваних статевих актів вагінальні.

Зоофілія — нерідкісна тема хентаю, в тому числі за участю вигаданих істот, як-от тентаклі.